Карта сайта Главная страница Контакты

Новини

Іван Литвинов допомагає дітям, що позбавлені батьківського піклування Іван Литвинов допомагає дітям, що позбавлені батьківського піклування
28.11.2011

Мати відмовилась від нього за кілька годин після народження. Потім були 5 дитячих будинків. Згодом, робота на підприємстві та вища освіта.

Велике серце маленької людини. Вихованець п”яти дитячих будинків, сирота, хлопець, від якого мати відмовилася через кілька годин після народження став доброчинником, якого знають майже у всіх сиротинцях Харківщини та за межами регіону. 23-річний Іван Литвинов допомагає дітям, позбавленим батьківського піклування, дітям вулиць і всім, хто до нього звертається. Про доброчинність, яка не знає меж — репортаж із циклу “Гордість країни".

Іван Литвинов серцем приріс до маленької сцени Куп’янської школи інтернату для розумово відсталих дітей-сирІт. Цей дитбудинок - не перший у його житті. Мати кинула його при народженні, хто батько, не знає взагалі. Тож сиротинці було вдосталь, але інтернат у Куп’янську Ваня вважає своїм домом. Вихователька Лариса Олексіївна замінила йому батьків, саме її хлопець називає “мамою” та завжди відвідує коли приїжджає.

Лариса Захарюта, вихователька куп’янської спеціальної школи інтернату для розумово відсталих дітей-сиріт: Шо правду говорить? Ну балуваненький был. Ну а какой может быть мальчик -сирота? Нет не имеет представления? Это еще хороший получился.

Випускний вечір у Литвинова був ще 2005–го, далі хлопець пішов вчитися на столяра та отримав роботу на одному з заводів Харкова. Але спекатися клейма "з інтернату й розумово-відсталий" було складно, і тоді Ваня вирішив кинути виклик усій системі навчання для так званих "особливих дітей" - вступив у Харківську гуманітарно - педагогічну академію. Зараз уже останній курс, за півроку отримає диплом "соціального педагога". Ректор закладу Галина Пономарьова зізнається, як студент Іван зірок із неба не ловить, але як доброчиннику та організатору йому немає рівних:

Галина Пономарьова, ректор харківської гуманітарно-педагогічної академії: "А я думаю, що Ваня знайде собі роботу соціальної служби, чи в райвиконкомі, чи десь ще. Я думаю, що і в подальшому житті буде займатись вирішенням соціальних питань наших мешканців".

Свого першого благочинного заходу, Іван уже не пригадає, як і кількість дітей яким допоміг. Він самостійно зв’язується з громадськими організаціями, підприємцями, закладами дозвілля та концертними агентствами й від імені дітей-сирІт просить допомоги. Завдяки Іванові, вихованці багатьох сиротинців на власні очі побачили зірок української естради, покаталися на ковзанках, відвідали дельфінарій і цирк:

Наталя Пушкар, директор куп’янської школи інтернату для розумово відсталих дітей-сиріт: "Так, ми співали на сцені з чудвою співачкою Асією Ахат. Ви уявляєте, що таке дитині вийти на сцену оперного театру і співати з зіркою? А ще одержати подарунки. Ми вже передивилися майже всіх українських зірок".

Іван Литвинов, доброчинник: "Я считаю,что это все автоматически, если я в детстве не смог получить тепла и родительского внимания, то я щас как личность, я могу сам стараться,чтоб помочь этим детям".

У спеціалізований інтернат для дітей із послабленим зором - Іван Литвинов приїжджає інколи, щоб просто поспілкуватись із дітьми. Вихователька каже, для них Ваня як старший брат.

Настя Попова, учениця школи-інтернату №12 для дітей із послабленим зором: "Не только мы его любим, за то,что он нас везде возит, а вот мы ездили в лагерь он такой юморной, веселый, я никогда его грустным не видела — это человек-позитив".

У свої 23 Литвинова вже називає по - батькові не тільки малеча, а й однолітки:

Роман Топчій, інвалід 2 групи: "Он достоин - Іван Іванович, он товарищ у нас пробивной".

Перетворити доброчинність на щоденну працю, піклуватися постійно про дітей — у цій справі знайти собі помічників дуже складно, зізнається Іван. Здебільшого люди обмежуються декількома словами.

Іван Литвинов, доброчинник: "Чудаком воспринимают да, в том, что я не общаюсь как они, я просто, если ты одним занимаешься, то , пожалуйста занимайся этим как следует. А так,чтобы иметь друзей, чтоб после пар с ними сидеть, отдыхать, гулять — некогда просто".

Юний доброчинець із Харкова мріє, що колись очолить благодійний фонд "За добробут дітей-сиріт і тих, які залишилися без піклування батьків" та напише книгу про долі чужих діток.

До списку



Голосуй!

Лауреати минулих років