Лауреати

Олег Цибульський

Видатні приклади відваги

Гордість країни 2010 року

Того дня Олег їхав на чергування. Старенький трамвай, дзеленькаючи, повільно рухався вулицями Дніпродзержинська. А 42-річний пасажир автоматично (звичка, вироблена роками служби в охоронних структурах) відзначав ті дрібниці, яких інші люди зазвичай не помічають: гудіння мотора, стукіт коліс. Тому, коли несподівано в салоні стало дуже тихо, Олег миттєво напружився.

- Я відразу зрозумів - щось сталося, - згадує він. – Чую - вагоноводій гарячково клацає перемикачами, але нічого зробити не може. І раптом трамвай повільно покотився назад, із гори.

А раптом некерований вагон зіткнеться з автомобілем? А якщо на рейках є люди, котрі чекають транспорту зовсім з іншого боку? Усе це Олег оцінив за лічені секунди, поки в салоні наростала паніка. А вже потім він згадає про страшну трагедію в 96-му, коли на сусідній вулиці трамвай котився цілих два кілометри, набираючи шалену швидкість. 34 загиблих – такою була тоді ціна несправних гальм.

- Я почув, як водій крикнула кондукторові: «Бери «черевика» і стрибай!», - згадує він.

Двері відчинились, і жінка вискочила на ходу. Олег, не роздумуючи, стрибнув услід.

Гальмівний «черевик», який працівниця невправно пхнула під колесо вагона, не втримався на рейці. Його відкинуло, і трамвай покотився далі. Олег зорієнтувався миттєво. Схопивши нехитре пристосування, він за декілька стрибків наздогнав вагон і намертво заблокував колесо. Трамвай заскреготав. Проїхав іще кілька метрів за інерцією. І… зупинився.

Олег зазирнув у кабіну насмерть переляканої вагоноводи, яка тільки і змогла вимовити: «Ой, дякую». Переконався, що все гаразд. І поїхав на роботу.